Менi вже не так сумно

                "Думи мої, думи мої,
                Лихо мені з вами!
                Нащо стали на папері
                Сумними рядами?..
                Чом вас вітер не розвіяв
                В степу, як пилину?
                Чом вас лихо не приспало,
                Як свою дитину?.."


Менi вже не так сумно,
Менi вже не так прикро.
Думи моi, думи,
З вами вже звикся.

Я прийму радiсть денну,
Промiнця свiтла.
Не питайте де був,
Квiти моi, дiти.

I нехай смiються,
З дня у день, вiтри.
Я вже повернувся,
I всi сльози витер.

Й карi оченята,
Й ласки дiвочi,
Я вже знав й страждати
Не буду, не хочу.

Днiпр уже не море -
Бачив й бiльшi води!
Знав i глибше горе,
Падав й з вищих сходiв.

Побiлiли моi думи,
Зникло вороння,
Бiлим снiгом позлiтались,
З самого рання.

Не знайшли нi щире сердце,
Нi слово ласкаве.
Не знайшли i щиру правду,
I точно - не славу.

Повернувся вас забрати,
Думи моi, думи.
Як не доля покохати,
Тодi нащо й думать?