Коли пішов, усе затихло і завмерло,
І листям вже не кидав вітровій.
Лише дерева довго ще шептались
Про зле кохання, сповнене казкових мрій.
Дивилась довго-довго в слід тобі я,
А ти, не глянувши ні раз назад, пішов.
І знову старий сад зашарудів гілками,
І вітровій закидав листям знов.
Ось вже не бачу я тебе в вечірнім мороці -
Ти зник, розвіявся, як вранішній туман.
Без відповіді залишив своє кохання -
Суцільне зло, обіцянки й обман.
Ти думаєш, що буду плакати, вмовляти,
Просити повернутися назад.
Ні! Це сказало серце, і моє кохання,
Й старий, в осіннім златі сад.
Ти думаеш, що буду плакати, вмовляти...
© Copyright: Людмила Татур, 2014
Свидетельство о публикации №114122111075
Свидетельство о публикации №114122111075
Рецензии
Так відчувалося...
Так і написалося.
Віршу сорок років...
Дякую що забігли
Людмила Татур 03.05.2017 12:52 Заявить о нарушении
Так і написалося.
Віршу сорок років...
Дякую що забігли
Людмила Татур 03.05.2017 12:52 Заявить о нарушении
На это произведение написаны 4 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.