Опов1дання - р1к кози 2015

         ДИТЯЧЕ  ОПОВІДАННЯ -  МТС  / РІК КОЗИ /


Світлі дитячі  враження  залишаються на всі роки життя.. Десь в 50-х роках, коли  наша сім*я проживала в ЯРИШІВСЬКІЙ МТС  /Могилів-Подільський/ на кордоні з Молдовою. Нам дітям  жити було щасливо та весело. Навкруги були ліси з такими смачними лісовими горіхами, ожиною, та гронами ягід  / не можу згадати, як називалися  ці ягоди, кісточка  була плоска, як в калині, але сама ягода була  більших розмірів і коли  дозрівала , то  була чорно-масляниста, як густе повідло, дуже  смачна ,то  діти ходили  замурзані , але щасливі , бо наїдалися до схочу. В лісах було неймовірно багато  різної суниці, ягід.
     Біля будинків, де ми проживали,  росли  горіхи, яблуні та різнокольорова  «шовковиця», великих розмірів, різні сорти  абрикосів, персиків. То діти МТСу наїдалися «від пуза», до не хочу і ніколи не були голодними. Звичайно , для цього різномаїття  ягід , фруктів  та овочів, що вирощували на горОдах , в садах приклали руки наші батьки , вони  голодували і  знали ціну голоду. Тому у кожній родині були по три, а то і більше горОдів , які були в садах. Було багато свійської птиці, корови, свині, кози тай ще чогось, бо вже  не пригадаю. Жили весело, відзначали усі  свята і  радянські , і церковні.
   В школу нас возили  «нашим автобусом», який зробили  батьки, збили  з дощок  будку, після того , як нас, дітей поморозили зимою в 30 градусний мороз, везли із школи додому на полуторці. З машини нас знімали як  "поліна", бо всі перемерзли. Мамочка моя  місяць мене поїла парним молоком та   мазала сметаною і медом, руки, і ноги. Відпарювала та мазала якимись мазями, всі діти майже місяць були на карантині, /домашнім лазареті/, але  всі  вилікувалися, деякі трішки оглохли, у деяких  злізла шкіра на носах, пальцях рук і ніг, а так все було  добре.
    Зимою у нас  було подвійне свято - МТСівська ялинка з подарунками, дідом Морозом, ми читали вірші, танцювали, співали. Ми одержували по два подарунки від Діда Мороза, в МТСі та школі, нам дуже «завідували» шкільні друзі. Після поїздок в школу на «відкритій» полуторці, зимою, у мене почалися негаразди з вухами, моє «поліно» знімали з машини майже без хустини і я дуже застудила вуха. Моя дорога матуся  старанно мене лічила, я стала, через місяць, трішки розмовляти і чути.
     Канікули  для нас  як Новий рік, хтось їхав до бабусь, а хтось гасав цілими днями, без всякої потреби, благо сади і ліс рядом  Правдива байка КРИЛОВА, про  «стрикозу» - скільки не гуляй,а в школу треба йти...
    На мені були обов*язки, по вихідним дням пасти  нашу корову БАЛАЮ, це закон , який приписав мені батько. В неділю я із товаришем  «по біді», йому треба було пасти козу, виганяли свою худобу на пагорб , за «нафтобазою», там  ріс дуже крислатий горіх і росла густа трава, що для худоби «манна небесна». З Колею, так звали «хозяїна» кози, ми каталися на козі, підганяли її під боки, щоб  хуткіше возила нас,"накатавшись"  залишили її пастися , а самі залізли на горіх і зробили  собі концерт. Коля грав на  офіцерській сумці , клацав  язиком і підкрикував в такт , а я співала
якісь пісні, сильно викрикуючи слова. Ми дуже були заняті своїм концертом, що не помітили , як Коліна коза підійшла до мого підручника з російської літератури  і  почала їсти листки з книжки. Я пулею злетіла з горіха, але  було  пізно. Клята коза з*їла  листки  тексту, який я повинна була вивчити на пам*ять. Нам задали  вивчити частину тексту «Чуден ДНЕПР  при тихой погоде» і коза мені відплатила , за те, що я їздила на  ній…
    В школі довго сміялися , бо учителька , як знала, першою визвала  мене прочитати текст.
    Наука залишилася на все життя,  кози мають свою гідність...