Я научилась...

Я научилась просто, мудро жить,
смотреть на небо и молиться Богу,
И долго перед вечером бродить,
Чтоб утомить ненужную тревогу.
Когда шуршат в овраге лопухи
И никнет гроздь рябины желто-красной,
Слагаю я веселые стихи
О жизни тленной, тленной и прекрасной.
Я возвращаюсь. Лижет мне ладонь
Пушистый кот, мурлыкает умильней,
И яркий загорается огонь
На башенке озерной лесопильни.
Лишь изредка прорезывает тишь
Крик аиста, слетевшего на крышу.
И если в дверь мою ты постучишь,
Мне кажется, я даже не услышу.
                - А. Ахматова

**************************
 
Навчилась я просто і мисляче жити,
дивитись на небо й молитися Богу,
і довго під вечір самотньо бродити,
аби вгамувати даремну тривогу.

Коли шарудить у яру лопушиння і никне
уже горобини брость жовто-червона,
складаю веселі вірші про життя, яке гине,
прекрасне і тлінне. І лиже долоню,

коли повертаюся, кіт мій пухнастий,
муркоче розчулено, горнеться щільно,
й вогню загоряється сяюче пасмо
на башті озерної лісопильні.

І зрідка лише у вечірнім етері
лелека кричить на даху і затишшя дратує.
І навіть коли ти постукаєш в двері,
здається мені, що тебе не почую.

                - А. Ахматова