Роздуми в уявному планетарii укр

Роздуми в уявному планетарії.



Нам не судилося помчати дальше Сонця світла …
До інших зір. Засмакувать… який він той, Молочний шлях?
Кассіопея, з іншого надиру, може й не привітна…
А десь і зник весь океан… планета вся в мушля’х.

Роки біжать. Галопом. Куриться Земля за нами.
Пора вже й пригадать,  як щастя ма’рилось з пітьми.
Господаря’ми треба стати всім, а не …. Рабами!
Цивілізацій катма у землі… зостались ми дітьми.

Далеко, в давнину, там, де ми бачимо тепер якесь сузір’я…
Хтось «жовтим карликом» назвав і дав якийсь їй номер-нік.
І гадки їм нема, що чубляться тут так, неначе з курок пір’я…
Що людськості нема і сором-сирота десь там у п’яти втік.

Нам не судилося крізь себе переплигнути, зіскочивши з трамваю…
Вкусити лікоть свій, яким сусідів розпихали, пхаючись угору.
Зупинка  «на вимогу». Можна вийти??? – Я, краще зачекаю…
Бо мушу сам знайти у просторі та часі: справедливості Опору.

Як – ні! Тоді й надалі мушу бути слимаком: без ніг, хребта й «зубів».
Чимдуж назад, у воду - де все гладко і шляхів та справ не видно…
Десь, між коралами, з поліпами дружити, в пісок зануривши свій гнів,
Чи у амебу… де клітин – одна… нема лиця…  Самотньо та огидно!


Поет ХХ сторіччя.  17 грудня 2014 року с. Торгановичі