Гений

                Гений
   Корплю. Пот капает со лба. Кажется, конца не будет этому пути. Сколько еще идти? Сколько еще здесь сидеть? Что со мной? Как я это не могу одолеть? Я ведь умный. Чтобы идти, я должен здесь сидеть. Сидеть и думать. Сколько еще времени уйдёт на этот   путь?
 Закрываю лицо руками. Тяжкий стон рвется из моих губ. Когда?
- Теперь,- слышу над ухом.
Открываю ладони - никого.
Пульсирует мысль - вот до чего дошёл. Галлюцинации.
- Нет, - отвечает тот же пискливый голос,- я не галлюцинация!
- А что?- снова спрашиваю мысленно я.
- Я - реальность. Я здесь. На твоей книге. И, пожалуйста, если не трудно, говори, - но только негромко.
- Это почему?
- Я плохо воспринимаю тебя, когда ты громко говоришь.
- Хорошо.
- Ну, вот и договорились. Я-то думал, будет сложнее с этим. Но ты более умный, чем я предполагал.
- Ты кто? - спрашиваю.
-Я - гений,- слышу голос,- Я гений, я самый лучший из всех.
"Мне плохо. Я устал от работы. Нет, это всего лишь галлюцинация.
  Я вновь утыкаю свой нос в тетрадку. Проклятая задача! Как её решить? Жаль, что никто не решил. Но я решу. Разобьюсь в лепёшку, но решу.
- Да? - спрашивает насмешливый невидимый голос - разбейся. Мне интересно будет на тебя посмотреть - разбитого.
- Ты кто? - спрашиваю я вновь. Меня эта ситуация уже начинает напрягать.
- Я - комар,- гордо отвечает мне голос.
   Я с удивлением таращусь на книгу.
- Это ты? - спрашиваю, разглядев на ней какую-то букашку.
- Да, это я,- отвечает мне кроха.
- Комар на моей алгебре разговаривает со мной? скорей себя, чем его я. - Нет, такого не может быть. Ты галлюцинация.
- Ты глупый человек. Ты даже такой просто факт не можешь принять. Хочешь, помогу тебе решить задачку?
-А почему другие не разговаривают? - не сдаюсь я.
-Я гений, - отвечает мне букашечка.- Я изобрел универ¬сальный прибор, Он может при разговоре усиливать звук. Вы просто напросто не слышите нас. А теперь, когда
я сделал такое изобретение, мы можем с вами контачить как полноценное существо с полноценным. Точнее неполноценное человеческое создание с полноценным мной и моими будущими потомками.
- А как ты разговариваешь со мной мысленно?
- А проще простого. Я изобрел прибор для чтения мыслей. У нас нервная система сходна с вашей. Единственное
разлив- это у нас меньше.
 -А что ещё изобрел? - всё, не веря, что со мной разговор
комар, а не кто - нибудь все это подстроил мне и где то
потешается.
- А еще я изобрел супермозг. Он может в любой момент прини¬мать от меня знания и передавать обратно. Им вскоре будут пользоваться все комары. Они будут знать всё-то же, что и я знаю.
- Ну, если ты такой умный, то реши мне… задачу, - всё ещё не веря, и пытаясь разгадать странный феномен, ПРОМОЛВИЛ я.
- И решу!- воскликнул комар.
- Ну и реши! - злорадно проговорил я,- чувствую, что даже со своим ты супермозгом не сможешь решить! Насекомое взлетело и в ушах у меня загудело.
Через пять секунд оно сказало - пиши... ... Вскоре всё было кончено. Он всё решил.
  Устало букашечка опустилась обратно на стол.
 -Ну что убедился? - самолюбиво промолвил он.
- Да,- изумленно поглядывая на него, проговорил я,
- Вот так. Сколько мне ещё предстоит открыть. Мы создадим великую цивилизацию комаров. Я увеличу намного, раз жизнь моих сограждан Мы наладим контакты с другими великими цивилизациями. Десятки, сотни ученых будут работать над программами. Мы создадим невозможное. Мы станем поко¬рителями мира. Мы создадим машину- ускоритель умственной деятельности. С ее помощью будет создано мощное оружие, с помощью которого мы подчиним все живые мыслящие существа. Мы создадим великие питомники для выращива¬ния комаров. Выросшие наши комары будут следить за дей¬ствиями более низших разумных существ. Например, таких, как вы. Мы станем владыками мира» Понимаешь, какая будет цивилизация?*
Что-то шевельнулось в моей груди. Я смотрел на букашку в оба глаза. Какая-то мысль зашевелилась в моём мозгу. И он* почувствовал. Он попытался взлететь. Но поздно, Моя ладонь превратилась в его надгробие.  Сдул труп со стола. Собрал исписанные листки. Открыл шкаф и положил во внутрь.                  Потом открыл шуфлятку стола. Взял небольшую оттуда книгу.
Открыл ее и прочитал"Не убий".
Я понял - я сделал шаг к дьяволу. Но иначе я поступить не мог.

Перевод на украинский язык,
Людмилы Крижановской.

 Микола Василевський

                ГЕНІЙ

     Голова мало не лусне від думок. Чоло вмивається краплями поту. Вже  всьоме упріваю, а ці тортури не закінчуються.  Скільки це триватиме? Вкотре мені ще марудитися у пошуках відповідей?  Невже не маю наснаги? Чому я не можу це  зрозуміти? Адже я найкмітливіший  серед  найтямущих. Щоб розвиватися на шляху життя,  мені вкрай потрібно тут сидіти. Сидіти і мислити. Скільки ще дорогоцінного часу  треба так гарувати?
     Знесилено затуляю руками обличчя. Хрипкий стогін мимоволі вихоплюється з моїх вуст. Коли ж нарешті доберу розуму?
     - Саме зараз, - пролунало над вухом.
     Забираю долоні з очей– у кімнаті геть нікого. В голові наче дзвони загули - мабуть  любесенько  з глузду з’їхав. До гарячкового марення..
     - Ні, - запевняє той же пронизливий голос, - я - не маячня!
     - А що? - запитую подумки.
     - Я - реальність. Я - поряд. На твоїй книзі. І, конче прошу, відповідай, якщо треба, - але тихо.
     - Це чому?
     - Суть розмови проходить повз мене, якщо ти голосиш.
     - Гаразд.
     - Ну, от і добре. Я  думав, що мені буде важко з тобою. Але ти більш гомо сапієнс, ніж я припускав.
     - Ти хто? - запитую.
     -Я - геній, - чую голос, - Я - геній, я - найдосконаліший з усіх.
     "Мені дуже зле. Це всього лише мозок втомився від роботи. Ні, просто вульгарна  галюцинація» - не вгаває думка.
     Я знову старанно встромляю носа у зошит. Бісова задача! Як знайти рішення до неї? Прикро, що її  ніхто у світі  ще  не розв’язав. Але я вирішу. Та я ладен зі шкури вилізти, але знайти результат задачі.
     - Невже? – збиткується  глузливий невидимий голос - Вилізай. Ото мені  буде  розвага – помилуватися на тебе без шкіри.
     - Та хто ти такий? - запитую  знову. Мені вже впеклася ця веремія.
     - Я - комар, - велично  відповідає  голос.
     Я вражено витріщився на книгу.
     - Оце - ти? - питаю, ледве роздививши на ній жалюгідну кузьку.
     - Так, це - я, - зверхньо відповідає  дрібнота.
     - Комар, що приліпився  до мого підручника з алгебри, розмовляє зі мною? – промимрив скоріше сам себі, ніж йому. - Ні, такого не може бути. Ти - примара.
     - А ти - йолоп. Ти навіть не можеш повірити в таке природне явище як мислячий комар. Хочеш, допоможу тобі  знайти рішення  задачки?
     -А чому інші ваші не спілкуються по-людськи? - наполягаю.
     -Я – геній, - знову втовкмачує мені  кузька - Я  винайшов універсальний прилад, який може під час розмови посилювати звук. Люди не чують мого голосу. Але з цієї миті, коли я  втілив у життя  такий винахід, ми можемо вступати в повноцінний контакт. Вірніше ми, досконалі, - я та мої майбутні нащадки - з обмеженою людською істотою.
     - А як ти спілкуєшся зі мною подумки?
     - Дуже просто. Я також винайшов прилад для читання думок. Людська нервова система схожа на нашу. Єдина різниця - у нас менші розміри.
     -А що ти ще винайшов? – хоч вбийте, досі не вірив, що зі мною розмовляє комар, а не якийсь капосник зараз все це підлаштував та десь залюбки  глузує.
     - А ще я винайшов супермозок. Який допомагає в будь-який час приймати від мене знання і передавати мені назад. Незабаром він стане надбанням всіх  комарів. Вони будуть знати все те, що і я знаю.
     - Ну, якщо ти такий розумний, то знайди відповідь ... на мою задачку, - геть не вірячи, промовив я,  щоб виграти час на розгадку  дивного феномену.
     - І вирішу! – заклявся  комар.
     - От і виріши! - зловтішно підштрикнув я, - відчуваю, що навіть  зі своїм  супермозком, ти осоромишся!
     Комаха злетіла і мені у вухах  загуло.
     -Пиши… - надтріснуто верескнуло воно через п'ять секунд.
    Незабаром все було скінчено. Ця комашка  знайшла всі унікальні відповіді та докази.
    Втомлена кузька знову зручно вмостилася  на столі.
    - Ну, що, моя перемога? – пропищала вона  тріумфально.
    - Так, - здивовано поглядаючи на нього, промовив я,
    - Саме так. Мене чекають розкриття світових таємниць. Ми, комарі, створимо велику цивілізацію. Я зроблю життя моїх співгромадян  безсмертним. Ми налагодимо контакти з іншими панівними цивілізаціями. Десятки, сотні вчених будуть працювати над програмами. Ми створимо надприродне.
Ми запануємо над усім світом, який завоюємо. Ми створимо машину - прискорювач розумової діяльності. З її допомогою ми винайдемо наймогутнішу зброю, за допомогою якої ми підкоремо всі живі мислячі істоти. Ми створимо великі розплідники для вирощування комарів. Виплекані нами суперкомарі будуть стежити за діями найнижчих розумних істот. Наприклад, таких, як ви. Ми станемо володарями світу Чи розумієш, яка буде цивілізація?
     Щось запекло мені у грудях. Я пильно вдивлявся в цю кузьку.  Чітка думка зашкреблася  в моїй голові. Звичайно, геній її відчув. Він підскочив, намагаючись вшитися. Але було вже  пізно. Моя долоня перетворилася на його надгробок. Здмухнув труп зі столу. Зібрав списані аркуші. Відкрив шафу і поклав усередину. Потім відкрив шухляду столу. Звідти дістав маленьку книгу.
     Відкрив її і прочитав "Не убий".
     Я зрозумів - я зробив крок до диявола. Але по-іншому я вчинити просто не міг.