Про тётку... из Людмилы Юферовой

                Людочка, дорогая, СПАСИБО за волнующие строки!
                http://www.stihi.ru/2014/10/16/10988

      перевод с украинского

Тётка, моя тётка, что грустишь, как осень?
Оттого ль, что годы  голубями  - ввысь?
Как же ты любила их разноголосье,
А теперь их песни в стон один слились.

Бродишь, причитаешь с осенью на пару,
Голову склонила, бедная, на грудь.
Что ж с утра ты плачешь, тётечка Тамара?
- Это осень, детка, проливает грусть.

Сердце рвёт на части маета двойная:
Коль село заело, лучше убегай.
Заберу с собою я тебя, родная.
- Как же я оставлю богоданный рай?

Тут до боли небо и земля родные.
И ночует солнце прямо за горой.
Память воскрешает сны мои цветные -
Там смеётся мама и отец живой.

Тут бурлит ветрами мой житейский остров,
Все эпохи дружно выстроились в лад.
Тут моя столица, и скажу я просто
-Так куда ж бежать мне, милка, из села?

      текст оригинала:


Тітко, люба тітко, що сумуєш в осінь?
-Бо літа злетіли голубами ввись…
Як же ти любила їх різноголосся,
А тепер ті гуки в стогони злились…

Вулицею бродить осінь, як примара,
Охрою рудою сипле з рукавів…
Що ж ти зранку плачеш, тітонько Тамаро?
-Бо осінній смуток по дворах побрів…

Рве тебе на клапті ця печаль двоїста:
Як село набридло, краще утікай,
Їдемо до мене у квартиру, в місто!
-Як же я покину свій первісний рай?

Тут земля зітхає струнами любові,
І дощі змивають болі і жалі…
Пам’ять воскрешає згадки кольорові –
Там батьки веселі, а ми ще малі…

Тут бурлить вітрами всесвіт мій життєвий,
І усі епохи - вряд на площині…
Тут моя столиця – інше несуттєво…
То куди ж тікати із села мені?