…тулився до мрії і падав до ніг,
вплітався в думки, у серці бринів
немов би з останнього подиху вітер
себе уявляв сам безгрішним…
а тиша гукала до себе його,
й тремтіла душа, із полону того
вигукував голос ледь чутний: «люблю!»
«б’ючись у безмовність од бід не втаюсь…»
одірвані мрії плетуться услід,
думки витісняють мовчання й у сні –
спішила Любов від палати вогнем,
згорали два серця у магії днів…
здавалось, чи нi?..
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114121301931
Свидетельство о публикации №114121301931
Рецензии
