Ну як же вам усім не зрозуміло?!
Благополуччя, тиша – не моє.
Мені потрібно тільки щоб боліло,
І так було, і дотепер так є.
Нехай киплять на серці урагани!
Далеко в штиль мені не запливти.
Я полюбила холод, біль і рани
У мовчазнім притулку самоти.
Якщо спинюсь – тоді уже несила,
І злість кипить в пекельнім казані.
Нехай болить! Я хочу, щоб боліло!
Біль душу загартовує в мені.
Душа крихка, тонка і легкокрила,
Така тендітна, як гірський кришталь.
А я в своїй залізо розтопила,
Нехай вона гартується, як сталь.
Ні, я не хочу теплоти і тиші,
Я душу до кісток собі зіб’ю!
Нехай із неї знову ллються вірші
На землю обездолену мою.
Нехай із ними витече отрута,
І хоч на мить полегшає мені.
Така моя ціна. Така спокута,
Бо ж і кришталь гартується в огні.
***
© Copyright: Диана Майская 2, 2014
Свидетельство о публикации №114121104968
Свидетельство о публикации №114121104968
Рецензии