Посеред грому... голосом дзвону...
Слово печалі – важіль на груди,
б’ється у стіни німі, кам’яні…
Голосом дзвону не стогоном будить
Віру у себе, надії вогні…
Тінь невідома холодом криги
вітер ввібрала – прозора на вид
тане водою, втікає від кривди,
плаче, немов би од віку болить…
Сяйво у небі – дорога до Бога,
вітер розчулює душу до сліз…
Зцілює тиша безмовно тривогу,
пам'ять лишає у вічності слід…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114121101734
Свидетельство о публикации №114121101734
Рецензии
