Як швидко ми звикаєм до людей,
Від себе частки відриваючи їм в дар.
Та згодом вони більше схожі на свиней
Ті частки поглинаючи, мов пар.
Як швидко ми звикаєм до людей.
Не можем дихати, втрачаючи запал.
І серце, наче вирване з грудей…
Та й замість крові вже тече метал.
Як швидко ми звикаєм до людей,
Так просто забуваючи у мріях ідеал.
Й поринути в безмежі їх очей
Не зможем через стіну із дзеркал.
Як швидко ми звикаєм до людей,
Літаючи із ними поміж хмар.
Та в мить, коли наступить апогей,
Удвічі швидше позбуваємось примар.
Як швидко ми звикаем до людей...
© Copyright: Денис Телиженко, 2014
Свидетельство о публикации №114121101031
Свидетельство о публикации №114121101031
Рецензии