Лiна Костенко. Ти знов прийшла, моя печальна музо

(Нар. 1930)


Ты снова здесь, тоскующая муза.
Не бойся, я опять найду слова.
Плывёт над миром осень, как медуза,
и льнёт к брусчатке мокрая листва.
А ты пришла в прелёгеньких сандаликах,
твой плащик чуть не падает с плеча.
О, как ты в слякоть шла в такие дали-то,
совсем одна в такой-то поздний час!
Была ты во Вселенной или в Спарте?
Каким векам маячила во мгле?
И по какой невероятной карте
находишь ты поэтов на земле?
Ты долю им диктуешь, не куплеты.
Твоё чело из правды и огня.
Есть лучше и счастливее поэты.
Спасибо, что ты выбрала меня.



Ти знов прийшла, моя печальна музо.
  Не бійся, я не покладаю рук.
  Пливе над світом осінь, як медуза,
  і мокре листя падає на брук.
  А ти прийшла в легесеньких сандаликах,
  твій плащик ледь прип'ятий на плечі.
  О, як ти йшла в таку негоду, здалеку,
  така одна-однісінька вночі!
  Ти де була, у Всесвіті чи в Спарті?
  Яким вікам світилася вві млі?
  І по якій несповідимій карті
  знаходиш ти поетів на землі?
  Ти їм диктуєш долю, а не вірші.
  Твоє чоло шляхетне і ясне.
  Поети ж є і кращі, й щасливіші.
  Спасибі, що ти вибрала мене.