Вовки

Лео Давин
Я бачу світло, таке яскраве...
Де я? Хто я?
Як опинився я у темному тунелі
Так тихо тут,що чутно
навіть гнівний рик моїх думок
Вони ідуть, ідуть за мною
Думки - зграя вовків
А я продовжую тікати, обертаючись назад
Чим швидше я біжу, ховаючись
у димі сигарет і ріках алкоголю
Тим більше втомлює мене гонитва
Не має звідки чекати порятунку
Хоча, якщо сховати своє серце
В скриньку
Так, воно битись перестане, проте
не відчує більше гострі ікла на собі
І ось, не має більше сил тікати
Час зупинитися, зустріти долю
Я падаю навколішки, я обертаюся назад...
Мої вовки, мов цуценята, підходять,
скиглючи лягають біля ніг
Я переміг, я пережив, врятован!
Ти бачиш, серце? А ми боялись
Я притуляюся до скрині
Та вже не чую його стук


© Copyright: Лео Давин, 2014
Свидетельство о публикации №114120908742
Список читателей / Версия для печати / Разместить анонс / Заявить о нарушении
Другие произведения автора Лео Давин
Рецензии
Написать рецензию
Другие произведения автора Лео Давин