нечутно...
спливав час у тиші на усамітнену душу,
із глибини неба зорі сяяли свічками –
тішили Вірою, і напували щастям бувшим…
тихе, безвітряне небо мовчало,
снів недосяжних торкалися залишки мрії –
серце тужило, все ж зустрічі ждало,
ніч крокам нечутним самотньо раділа…
Свидетельство о публикации №114120807329
((може, ще й "мрій" замість "мрії")).
а вірш дуже, дуже стильний!
Александр Ярошевский 12.12.2014 01:54 Заявить о нарушении