Я ковтала холодний смуток
Я ковтала холодний смуток
У розпечений день безмовний,
Одягалась у вовче хутро,
Коли місяць яріє повний.
І торкалась думками трунку,
Що блукає у серці мертвім,
Не чекаючи порятунку
Позабутій Богами жертві.
Застигала свічі сльозою
Під розколотим навпіл небом,
Сонце-мрією над грозою
То спинялась, то йшла до тебе.
Час, що бився в долонях вперто,
Обійняти хотів за плечі…
Знаю, варто було померти,
Щоб ожити в піснях лелечих.
Свидетельство о публикации №114120604103