Vidstan

«Відстань»

Як швидко ділить людей клята відстань,
Розчиняє особистість, вбиває потребу.
Шкода, що не прив`яжеш до себе міцно
Жменьку щастя, знаєш, більше не треба.
Твоїми очима я проглядав сни безвинні.
В напівтемряві шукав опору до самої ночі.
Крізь буденність блукав. Блукаю і нині…
Підкоряю спогади – а вони не хочуть
Дати привід і миттю спалити минуле.
Мій товариш, мій друг, моя мила кохана…
Не важливо, бо з часом думки всі зникають
Та обличчя рідні, що за діаманти цінніші
Із годинами й роками невблаганно тануть...
Кинути все і відправитись у подорож дальню,
На слоні добиратись крізь нескінченну пустелю.
Так майбутнє не здається чимось аморальним.
Так весь світ за очі, не має і гордині скелі.
Як шкода, що немає такої науки про душу
Аби вивчить її та виміряти у кого скільки.
Залишити ілюзії, триматись непорушно
Грати музику для себе та людей. І не тільки…
Іскрою бурхливою вибухнула брехливість.
Тільки щирість дарує нам свої світлі дарунки.
Тільки наша одна мета і єдина властивість…
Не чекати на знаки, кращі часи, порятунки.

04.12.2014