Лина Костенко - А жизнь идет и все без корректур

А жизнь идет и все без корректур.
И мир бежит со скоростью галопа.
Давно уж нет маркизы Помпадур
и мы живем все дальше от потопа.

Увидеть завтра б, хоть издалека,
какие платья выберет природа.
Не устают лишь времени века.
А мы живые, мы людского рода.

Оставить что-то... и горчит слеза,
что мы уйдём, исчезнем словно тени,
абы лишь неба синего глаза
смотрели вечно на земли цветенье.

И чтоб леса не вымерли, как тур,
и слово не иссякло, словно руды.
Ведь жизнь идёт и всё без корректур,
и как напишешь, так оно и будет.

Не бойся слога грешного строки
и боли чувств, что увлажняет веки.
Не бойся истин, пусть они горьки,
и тех печалей, что текут как реки.

Святую душу бойся обмануть,
солгавши раз – окажется навеки.

* * *
Життя іде і все без коректур.
І час летить, не стишує галопу.
Давно нема маркізи Помпадур,
і ми живем уже після потопу.
 
Не знаю я, що буде після нас,
в які природа убереться шати.
Єдиний, хто не втомлюється, — час.
А ми живі, нам треба поспішати.

Зробити щось, лишити по собі,
а ми, нічого, — пройдемо, як тіні,
щоб тільки неба очі голубі
цю землю завжди бачили в цвітінні.

Щоб ці ліси не вимерли, як тур,
щоб ці слова не вичахли, як руди.
Життя іде і все без коректур,
і як напишеш, так уже і буде.

Але не бійся прикрого рядка.
Прозрінь не бійся, бо вони як ліки.
Не бійся правди, хоч яка гірка,
не бійся смутків, хоч вони як ріки.

Людині бійся душу ошукать,
бо в цьому схибиш — то уже навіки.