Режим активовано

Я писав колись, писав, пам'ятаєш?
Ну те, що зацвіла остання троянда.
А я як дурень зірвав її і поніс туди,
Де ти від мене, наче скажена, тікаєш.

На моїй могилі розбився твій літак...
Ха! Яка іронія!
Я хотів, щоб ми кохали і померли в один день,
Але тільки померли, і то в різні дні.

Ну і як він? Добрий у ліжку?
Пофліртувала с ним і все - сім'я-діти.
А я обдовбаний іду додому і говорю собі -
Досить від неї, прокаженної, балдіти!

У мене є він, вона, вони...та всіх багато!
Але я кожного дня прихожу додому, роздягаюсь,
Знімаю навушники, щось кидаю до рота, лягаю...
І що? Знову свої думки у плеєрі вмикаю.

Це так тупо в одній людини бачити цілий світ,
Цілу родину, країну, та що завгодно ціле!
Це так тупо віддати людині себе, свій Всесвіт,
А потім відчувати як твоя душа ледь вціліла.

І ти намагаєшся щось там зібрати після себе,
Але Всесвіт  засмоктала клята чорна діра,
Яка забирає все, що так конче потрібно!
Та пішло воно все до дідька!
Режим "мені байдуже" активовано!

Хоча, кого я обдурюю, смішно то як!
Я сміюся, сміюся, сміюся, сміюся!
Усміхаюся тобі, дурепо моя кохана,
Яка бачила в мені тільки дурня Івана,
Яка смоктала с мене що завгодно,
Яка плакала так інсценізовано,
Яка цілувала так активізовано,
Яка діями своїми вбивала,
Яка мною так вміло маніпулювала!

Тепер тебе нема і не буде!
А я буду тихо молитися Будді
І просити, щоб все в житті було в тебе добре.
До зустрічі, мила, айм файн, айм сорі...