Не тi часи

Прийди, вквітчай мою весну,прийди,
Бо вже ведуть давно тебе сліди.
Чи то слова мої,чи твої думи,
Серцем приведуть тебе сюди.

Прийди в мій сад де пахне сонце,
Де ллються,часом,йдуть дощі.
І бьються тихо у віконце,
На світло свічечки хрущі.

Прийди,поглянь,сонце сідає,
На пагорбах нерівно сяє.
І ліпить нишком вечір глину,
Змальовує щоразу днину.

Сопілка плаче,бубон грає,
Що мало бути то не має.
Не плач,земле моя,не плач,
Сидить на гілці,стихнув грач.

І його лемент затихає,
Немає правдоньки,не має.
Сліди свої,маленька-стиш,
Чом вовком виєш,чом кричиш?

До неба руки підіймаєш...
Прийди, вквітчай-її молитва,
Чи кров'ю земле ти вже сита?
Твої сини...Лежать сини.

Їх убивали зі спини...
Прийди,вквітчай.Спини! Спини!
Нехай живі ідуть до доми...
Зморилась,та не має втоми.

Молись,щоб не було війни.
Руйнує пам'ять теплий день.
Прийди,вквітчай її ціною,
Сідає сонце вже за пень.

Кривавий місяць за стіною,
Руйнує гарний,тихий день.
Прийди,вквітчай свою родину,
Той,що без імені загинув.

Без пам'яті пішов в буття,
Як би ж лишень було знаття.
За віщо він життя покинув,
Залишив долю й майбуття?

Ось...Тихо плач землі полинув,
Знявсь до небес і птахом ринув.
Упав на землю,мертвий впав...
Як би ж я вмів співати пісню.

Як би я тільки силу мав,
Все зупинити. Я б співав.
Співав до поки голос мав би,
Та доки стихли б голоси.

То ж слід мій земле донеси,
Прийди,вквітчай. Не ті часи.
Не те життя,що не від правди,
Та й хрест не той,та все ж неси.
Не ті часи,не ті часи.
 (Понкратова.О.В.)