Я все-таки колись тебе забуду

Я все-таки колись тебе забуду...
Схиливши чашу пам' яті до вуст-
Доп' ю останніх спогадів отруту,
й відчуюся щасливою. Клянусь!

Тоді ми поговорим. Навіть більше.
Але не зараз, тільки не тепер,
Хай стане світ без слів твоїх тихішим,
Хай відболить в душі останній нерв.

Я видихну тебе, як цівку диму,
Сліпочо-білу, чисту, як душа, -
Моя,колись до сліз близька людино,
Тепер така до відчаю чужа.

На поводу в загубленого слова,
Щоб повторити сказане- не йди,
Хай білим цвітом айстра вечорова
Сховає за вікном мої сліди.

У тім, що не збулось- немає винних,
Як і нема всепрощення в мольбі,
Ще мить і я залишу за плечима
Той світ,що був призначений тобі.

Ще трішки, хай спадЕ осіння втома
І запульсує в жилах листопад,
Ти переступиш межі і кордони
І все ж відчуєш серця мого такт.

Тоді ми поговоримо про вічне,
Що має здатність звужуватись в мить.
Ти зрозумієш все,і навіть більше,
А поки що- мовчи, бо ще болить.

(с) Надя Ковалюк