Ані слова. Ні звуку. Ти тільки очей не відводь -
щоб таким, як тепер, я тебе все життя пам'ятала.
Наші долі, як райдуги, в дуги згинає Господь,
і забути цю мить мені вічності буде замало.
Я тебе не побачу ніколи, і ти мене - теж -
щоб не кИдати виклик ні пеклу, ні райському саду,
лиш у снах сокровенних наближусь, як тільки заснеш,
і голубкою тихо вночі край вікна твого сяду.
Обійматиму поглядом - ніжним, як перша трава,
крізь прочинені вікна торкатимусь серцем до тебе...
Так лиш можуть німі обіймати душею слова,
так уміють лиш в'язні крізь грати торкатися неба.
Я спадатиму краплями по павутинні дощу,
тихим подихом вітру вночі цілуватиму вії,-
щоб у проміжках серцебиття ти мій шепіт відчув...
Бо забути тебе я не можу...не хочу...не вмію...
(с) Надя Ковалюк
Забути
© Copyright: Надя Ковалюк, 2014
Свидетельство о публикации №114113000189
Свидетельство о публикации №114113000189
Рецензии