Лина Костенко В сад выхожу, он чёрный и худой

В сад выхожу, он чёрный и худой,
Весь облетел, ни яблока, ни сливы.
Ковёр лежит из листьев весь рудой.
И лужицы - следы осенних ливней.

В саду вот этом выросла, и он
Узнал меня, хоть долго сомневался.
В процессе нефатальных перепон
Он старый был, ещё раз обновлялся.

Спросил он:- почему ты не пришла
В пору иную, в лучший час цветенья?

А я сказала:  -Для меня один
Ты в эту пору, завтра и довечно.

И я пришла не собирать ренклод,
И из плодов не делать заготовки.
Чужие ходят в час твоих щедрот,
А я - когда всё серо и не ново.

Вот в этом есть и все мои права.
Уж село солнце низко за горбами -
Шептал мне сад шершавыми губами
Прощальные из золота слова.


Виходжу в сад, він чорний і худий,
йому вже ані яблучка не сниться,
Шовковий шум танечної ходи
йому на згадку залишає осінь.

В цьому саду я виросла, і він
мене впізнав, хоч довго придивлявся.
В круговороті нефатальних змін
він був старий і ще раз обновлявся.

І він спитав:- Чого ж ти не прийшла
у іншу пору, в час мого цвітіння?

А я сказала:- Ти мені один
о цій порі, об іншій і довіку.

І я прийшла не струшувать ренклод
і не робить з плодів твоїх набутку.
Чужі приходять в час твоїх щедрот,
А я прийшла у час твойого смутку.

Оце і є усі мої права.
Уже й зникало сонце за горбами -
сад шепотів пошерхлими губами
якісь прощальні золоті слова ...