Давняя святая Русь

Такая біль в мені щемить, такая біль,
Не чоловічій біль скупий, то біль жіноча:
То материнська, то дівоча – застить очі,
Веде мене, сліпу, зрання крізь ночі,
Минулі рани роз’їда, як сіль.

Такі риданні у мені шумлять, як ріки,
Сирітські ріки, що не знають берегів.
Така журба і лють мовчить до ворогів,
Такий клекоче в грудях палкий гнів –
 Що спокій не знайдуть зів’ялі віки.

Сказала б я: наснився сон страшний ! – 
Життя мені наснилось… Сплю донині.
А прокидаюсь  тільки в Божім Сині,
Бо інше все – у мряці домовини…
Але не сплю, коли іду за Ним.


__________________________________

перевод вместе со Светланой Груздевой:

Такая боль щемит во мне! Та боль
Не в тон мужской, скупой. Терпеть нет мочи..!
Невесты ли, вдовы... Мне  застит очи,
Ведёт, слепую,  от рассвета к ночи
И  раны ест былые, словно соль.

Рыдания шумят во мне, как реки,
Сиротские,  не зная берегов.
Печаль моя молчит перед врагом,
И гнев не успокоить серебром –
Горят бессонные в рассвете веки…

Вся жизнь проходит страшным сном одним!
Вся жизнь приснилась мне… Я сплю доныне.
Смогу очнуться только в Божьем Сыне:
Лишь в Нём –  светло, правдиво и невинно.
Не сплю тогда, когда иду за Ним.