Як в тебе руки!

Які в тебе руки! Мов крила лебідки.
Ти ними так ніжно мене обніми.
Кохання і ніжність я знав дуже рідко.
В житті більше плакав гіркими слізьми.
Які в тебе коси! Як річка весняна.
Дозволь в них сховати обличчя моє.
До самої смерті ти будеш кохана.
Я радий від думки, що ти в мене є.
Які в тебе очі! Немов би корали.
Їх блиск незвичайний чарує мене.
За що мене гірко в житті покарали?
Чому знов кохання мене обмине?
Яке в тебе тіло! Божественно-грішне.
Але не для мене, невдахи, воно.
Слова про кохання звучать дуже смішно.
Не я з нього вип”ю кохання вино.
Хтось дуже красивий його обцілує.
І ти будеш мліти від ласки його.
Невтишну картину уява малює.
Не вартий я просто кохання твого.
Ти вся не від миру. Ти – боже творіння.
Я ж –блазень, не вартий твого почуття.
Але вже кохання пустило коріння.
Назад вже немає мені вороття.
Нема в мене більше тієї надії,
Що ти коли-небудь полюбиш мене.
І все залишиться на стадії мрії.
Жаль тільки, що серце цього не збагне.
А серце все б”ється, а серце чекає,
Коли ж твої крила обнімуть мене.
Надія останньою завжди вмирає.
Та тільки кохання моє не мине.
Мене ти без жалю, спокійно втрачаєш.
І, Боже, не дай тобі потім жаліти.
Коли з болем в серці своїм відчуваєш
Ту мить, коли нікому буде зігріти.