Лина Костенко. Маруся Чурай. Смерть матери
* * *
... Увязали постолы в размокшей пыли,
горько вербы озябшие ветви склонили.
Мою маму на белых волах повезли,
Неоплаканной, мама, тебя хоронили.
Будет легче тебе – ты найдёшь там покой.
Не изведаешь, мама, терзающей муки.
Я одна лишь и шла в той толпе за тобой.
Вот и все твои, мама, и дети, и внуки.
Никого, никого не сыскать на земле,
даже маленькой веточки нашего рода!
Только пугало, мама, в дырявом брыле –
Одиночества страж посреди огорода.
И сама я жива ли, неведомо мне.
Только знаю одно – что, сомкнувшая веки,
проплыла моя мама в том чёрном челне
и в земле утонула, исчезла навеки.
Все оттуда потом по домам побрели.
А во мне её смерть, как вина, и поныне.
Всё мне видятся комья осенней земли,
слышу стук этот, мама, по твоей домовине...
Отрывок из исторического романа в стихах «Маруся Чурай». Раздел VI
(перевод с украинского –
Валентина Варнавская)
Ліна Костенко (нар.1930)
* * *
…Чьвяхкотіла земля у старих постолах,
похилилися верби в осінному шматті.
Повезли мою матір на білих волах,
неоплакану матір, неоплакану матір.
Спочивай, моя мамо, там легше тобі.
Там ніхто не завдасть невигойної муки.
Я ішла за тобою одна у юрбі.
От і всі твої, мамо, і діти, і внуки.
Анікого, нікого нема на землі,
ні єдиної гілочки нашого роду!
Лиш опудало, мамо, в старому брилі
стереже самоту в лобузинні городу.
Я й сама вже не знаю, жива я чи ні.
Тільки знаю одне – що, склепівши повіки,
пропливла моя мати у тому човні
та й втонула у землю, втонула навіки.
Добрела я додому тоді звідтіля.
Та й ношу її смерть у душі, як провину.
Все ввижається: чорна осіння земля
глухо гупає, мамо, об твою домовину…
Уривок з iсторичного роману у вiршах. Розділ VI
Свидетельство о публикации №114112800295
Спасибо, Валентина, за переводы произведений ЛК!
С уважением,
Эль-Мира 07.04.2016 12:22 Заявить о нарушении
Хорошо, что Вы уже здесь.
С уважением -
Валентина Варнавская 07.04.2016 22:33 Заявить о нарушении