Брехня

Усе настільки просто та банально!
А ми тільки те і робимо, що перебільшуємо!
Ми демонстративно граємо роль.
Роль, яку вигадуємо єхидно.

Що ти дала цьому світові?
Тільки сльози, що остогидли навіть мені.
А мої думки монолітові
Так і розсмоктуються в твоєму імені.

Я ненавиджу мудаків!
Які вважають себе посміховиськом,
Щоб хоч якось реалізуватися у суспільстві,
Але ніколи не зможуть керувати військом.

Що ти дала мені?
Своє тіло, свою брехню, свої руки.
І справа навіть не в тому, що ти дала,
А в тому, що мізки мої так смачно з'їдала.

До тебе не доперло, що я знедолений.
Ти думала, що я мішок.
Мішок з заборонами, грішми і ємоціями,
А я всього-навсього комбінат усмішок,
Які дарував тобі даремно!

Хто тобі потрібен?
Я так поєтично спілкуюсь с тобою,
Що не можу просто послати тебе. Куди?
Та куди завгодно, тільки подалі від мене.
Ти мене знесилила, як застуда.

Що в них такого є, що нема в мені?
Я знаю, що, то твоя любов,
Яку я зміг відчути тільки тоді,
Коли твоя свідомість була п'яна.
А твоє тіло було м'яке як пластилін.
Я спробував його зунурити у формалін,
Але твоє сердце назавжди буде багряним.

Бягряним не для мене!
А для тої любові, що зводить тебе з глузду.
Кохання всіх зводить з глузду,
Яким би воно взаємним не було.
І ти будеш пити тепле вино,
Щоб загубити свою дівочу цноту,
А я буду ридати, стоячи на колінах
І згадувати, як твої тонкі руки,
Що обвивали моє горло
Писали мені про любов до мене,
АЛЕ ТО БУЛА БРЕХНЯ!
І все вмить назавжди замерло...