Я знав, що кохав...

Це мій останній вірш, присвячений тобі... СН...


Це вже точно востаннє! Ти знаєш, так більше тривати не може.
Я знову гублюся, в полоні обіймів і тихих слів що для двох,
Прозвучали, звучать, і звучатимуть далі. На мене не схоже…
Я ніби щасливий, але відвертає від щастя мене мій злий Бог.
І я повертаюсь  до твоїх долонь що згубили мене вже не раз.
І ти зігріваєш, і знову з’являється ревність і тяга до тебе.
Мій погляд, котрий загорівся спочатку і знову, вже вкотре, погас.
Не зміг бачити з іншим тебе, але побачити було так треба.
І в розпачі вкотре ховаюся я в собі. Мій день тепер хмарний,
Наповнений холодом й люттю справжніх зимових ночей.
Я знову по вулиці йду, я знову шукаю та марно…
Серед тисяч людей, шукати відгомін, хоч крапельку твоїх очей.
І краще вже вбийте мене бо страждати – це не життя,
І знову шукати ту що обійме в пориві і тихо вночі приголубить.
А потім знову як вперше страждати, шукати в собі каяття.
Я ж знав що кохав! Але й знав що мене не полюбить…

(27.11.2014)