Чи бачив ти, як сходить сонце

Чи бачив ти, як сходить сонце,
В долонях рідної землі?
І посміхається в віконце,
І віддає тепло, бери!

Як пісня ллється радість,
А на вустах усмішка заблищить...
Я збережу хвилин цих святість,
Безмежну, ніжну, наче небо, мить.

Згорну у серці кремовий конверт,
Хай ніби лист із сивих днів,
Хай ніби тепле літо на десерт...
Наївний, по-дитячому, але чимдуж зігрів...

Згорну у серці пам"ять десь далеко,
Я заховаю радість від дощів,
Щоб в серці відчуття не меркло,
Щоб той момент в метелицю мене зігрів.

І кожен раз звертатися я буду
До теплих, що ховаються, хвилин.
Вони лікують жар, безсоння і застуду,
Бо серце знає - не один...

В безмежності світів багатозорих
Я загубитися не зможу...
Бо зірка є на небесах просторих,
Вона згори палахкотить - "допоможу!"

Згорну, як миле кошеня пухнасте,
Що хочеться під крилами сховати...
Я знаю, сльози наливаються у душу часто
Важко, але їх треба відпускати.

Живи теплом і добротою,
Хай у душі плекається святе.
Не міг ніхто іще назвати біднотою,
Те серце, що не блищить, а золоте...