Повiр слiпому

Від перших ознак неспокою
струмиться сум, іскрить печаль.
Фонить меренга відбивною,
крізь очі сочиться мигдаль.

Водиці пустощі плескають
в обличчя нервам хилі баранці.
Удача чешеться від раю,
Два долара побились в гаманці?

Лаврове листя кривиться від болю,
з під подушки бажає утекти?
Душі схотілося в дорозі супокою,
їй віник в руки: Подвір'я замети.

Нещасна хата. Замореная осінь.
Коти на шибках. Скрегіт гіркоти.
Любов десь шепіт колихає,
а лінь потворна не голить бороди.

Притих "восток" від гордості і шоку.
За їх БедлаАм чекає похвали.
Зарослі маренням - і руки в боки,
психічно хворих коней сідлають віщуни.

Згубив незрячий молоко під тином,
від роздумів хвилює місяць колоски.
До совісті угості прийдуть із полином
відсталі дні промову голосить.

А той сліпий ніщо не втратить мов.
Неначе, буде жити й завтра у пітьмі.
Шрифтом Бралья вкриється вікно,
земля запахне інеєм в тихОму сні.

Притомність сліпоти завжди людей вражає,
чи барви втратять ще одну струну,
чи скосять націю неурожаї,
ціпок чи вихід вкаже з чорної печалі.

Душа фонить заточена у вирі
скалічених від похоті голодних мух.
Повір сліпому, що йому не сила
побачити затертий до дірок свободи дух.

Живий, розлючений, красніє сором.
Налита кров'ю пам'ять вікова.
Повір сліпому... ти повір сліпому...
Він знає світ той, де хвора голова....