Вона чула свій біль і розпуку,
Знала страх, добре знала біду…
Не змогла пережити розлуку:
«Туга давить. Не плачте. Піду…»
Вона чула, і знала, й уміла,
І могла, … Як багато могла!
Тепло й тихо собою світила
І була поруч з ним молода…
Вона чула, і бачила, й встигла
Розділити себе на Світи,
Що зерном розлетілись достиглим –
Долучатись Любові й Краси…
Вона чула свій біль і розпуку,
Знала Радість, любила Життя…
Не змогла пережити розлуку
І у Вирій до нього зійшла…
25.11.2014
Вона чула свiй бiль i розпуку
© Copyright: Катерина Жебровська, 2014
Свидетельство о публикации №114112605199
Свидетельство о публикации №114112605199
Рецензии