…просто і так боляче
бачити і не чути серед ночі тебе,
блукати привидом твого безсоння
у пітьмі думок, ще з учора,
під вікнами, повним місяцем надії –
зустрітися хоча б поглядом із мрією,
що знову спливатиме взавтра
сльозами дощу і криком вітру у просторі часу,
і десь шукатиме майбуть… чи-то свого кохання?..
а потім хвилюватиметься тишею мовчання
по між небом і нами, і страждатимуть розлукою душі –
два самотньо закохані серця, до зустрічі,
сильних обіймів ланцюжкових рук…
і знову відпускатиме, знов чекатиме,
як і було раніш, про нас пам’ятатиме Любов
і повертатиме знов!..
на самотi думок...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114112508044
Свидетельство о публикации №114112508044
Рецензии
