Я блукав колись по

«Я блукав колись по ріднім краю…»
Леся Українка
( ремастерінг С.Бакшеєв)
Я блукав колись по ріднім краю Раю. я шукав,
шукав на сім земнім падолі Долі.
Приблудився під стріхату Хату
Там дівчину стрів я винозірку долю

Зірка заблукала поміж небом
Де ж ти Промінь ясний?
ті дівочі Очі.
Що чекає українським степом
Та горами де сплять сни у ночі.
Дочекався, Подала мені пом’яту М’яту.
Що на тій моїй пригоді Годі?
Але чув я мову кострубату
Бачив вогнище, журбу свого народу.

Ой ти дівчино, ти  мольфарами завзята
У долоні мови. Ії крила
Вже в полоні, та й кромсають, брате….
Розтягають мою Україну.

Розривають степи, гори, ріки
Розмірковують як будуть далі жити
Але м’ята розвивається по світу
Ії гідність вже неможна зупинити.

Подала мені дівчина м’яту Мяту
Серце клекотіло кров’ю, пилом
Але десь мольфари сподівались
Що молитва поверне нам Україну.

І молитвою наповнювали ріки
І смереки шепотіли поміж небом
Так народжувала мою Україну
Від  карпатських гір до степу.
 

 24.11.2014р.