Та ж сама Зима

                - Кого любить Зима? - спитала
                вчителька у класу, - і яка вона взагалі:
                молода чи стара, гарна чи ні, люта чи добра....?
                - Діда Мороза любить, а сама стара та люта!
                - Ні, вона любить свого брата-Літо, Зима гарна і
                добра, як моя бабуся.......
                - Мабуть любить сірого вовка, що в лісі........
                - ....... Зима молода і вродлива, а любить   
                вона Бога...



Зима лягла, упала на хатИ
Притисла до щоки пухку утому
І сипле спогади прадавніх, давніх зим
На цьоголітню на дахах солому....

Прийдуть до неї знову дітлахи,
Закохані, зачудувавшись, стануть....
Тягтимуть гратися за білі рукави,
Проситимуть у віхоли співанок

І усміхнеться їм свята зима
Зажури хусткою змахне усім на радість,
В танок Різдвяний пуститься сама
А снігурами зачарує ранок......

Та після хороводу зір-світів
На мить зима заплющить сірі очі
Прийде до мене потай на зорі
І ляже поруч, не розклавши постіль....

В її безмежні очі задивлюсь,
В її волоссі загублю я подих,
Обіймами плин часу зупиню,
І – ми зайдемо в незнайомий човен........

І так одвік, ніхто того не зна,
До кого ходить і кого кохає
Таємна нерозгадана зима,
Чиї вірші вночі вона читає.......

А вранці
спалахнули снігурі,
Поля промінням
вмили змерзлі щоки....
Й Село в санчатах із Зимою мчить
Понад рікою
на долонях Бога....