– Весна!
Здавалося, ніколи.
– Ти не чекав, це я прийшла?!
Подарувати зливу сонця,
Збудити втрачені дива...
– Отак!
Mіж листоношами старими,
Шукаю ненавратний лист,
Котрий у люту хуртовину
Очам своїм, як дар, приніс.
Ми подивилися ув очі,
Здійнявся з клавесину пил,
Більш не було питань крізь ночі,
Я не залишився один...
Надіюсь, ще тебе побачу,
Раптову ластівку ясну...
Нехай мені Господь пробачить,
Спіткаю в сутінках часу!
Весна! Здавалося, нiколи
© Copyright: Алексей Трибус, 2014
Свидетельство о публикации №114112311727
Свидетельство о публикации №114112311727
Рецензии