…в ніч дзвонять обмерзлі дерева,
і холодом віють вітри,
дзвонар-вітер голосом неба
б’є скляні люстерка, мов сни,
про тишу на серці ні мови
тікати немає куди:
від горя в путі, та від болю
не знати би тільки вини
отої, що мучить свідомо
де б знову удвох ми були,
де б мучила мрія без бою,
хай краще б садки зацвіли
Любов щоб не знала полону…
до весни...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114112208958
Свидетельство о публикации №114112208958
Рецензии