Вечірнє місто, вбране кришталями,
закуталось у мрії, розчинялось снами.
У небі зорі недосяжними дивами,
химерні, зніжені богами.
Лилася мить, по венах, хвильками втішання,
мостилась, лаштувалась в душах їхніх,
так жадана.
Мовчали, про щось, дощем умиті тротуари,
й останніх перехожих з сумом проводжали.
Таксі приречені під ліхтарями…
Акорди десь останні догравались, завмирали….
А вітерець…,
а вітерець мов видих давньої печалі… .
І дотик…,
встрявала полохлива пташка між словами….
Долонями,устами торкалися, зливалися бажання…,
кохання просиналось звіром ніжним,
радістю, світанням.
Кришталями
© Copyright: Юрий Терен, 2014
Свидетельство о публикации №114112108453
Свидетельство о публикации №114112108453
Рецензии
