…зливаються в спів голоси, шумлять думи плюскотом зливи,
злучаються з тишею мрій, що звали крізь небо, манили –
розлукою дихала ніч, то серця два плакали з горя,
душі дві вмивались слізьми біда ж не жаліла нікого!..
нікому не винен ніхто, та ніби й не сталось нічого,
і час не поверне ніщо… і як вирватись нам із полону?..
триматися вчора?.. нащо!.. шукаймо дорогу у завтра,
де будемо знову ми вдвох, ладнати із долі шлях-Щастя…
сльози серць двох, вже злива...
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114112009952
Свидетельство о публикации №114112009952
Рецензии
