Скляніють очі ліхтарів...
То ніч морозна їх осклила.
І вітер, що ледь-ледь жеврів,
Під північ набирає сили.
Він так настирно торохтить
Старим іржавим підвіконням,
Що наче хоче сповістить
Мені про звичне вже безсоння.
Але не вітер, а думки
Мій мозок ятрять наче рана.
А ще, мабуть, мої роки,
Які я так збирав старанно.
То й назбирав... І тих, і тих —
Разом їх, мабуть, забагато...
Цей "мікс" із літ і дум моїх
Знов не дає спокійно спати.
Відволікають не зірки,
Яких не видно в хмарнім небі,
А думи, як летять роки
І скільки ще зробити треба...
Як те, на що потрібен вік,
"Втоптать" в роки, що залишились?
Бо я ж звичайний чоловік...
Дай, Боже, розуму і сили!
Холодний вітер б'є в вікно
Та підвіконням все гуркоче.
Як у повільному кіно
Течуть мої години ночі...
Фонарей стеклянеют глаза...
© Copyright: Александр Афонин 4, 2014
Свидетельство о публикации №114112003798
Свидетельство о публикации №114112003798
Рецензии
Дісталось нам нести через віки,
Терпіти оковирне гадство,
Коли одні лише мої роки -
Моє багатство...
Не знає сивий чоловік,
У кого випросити милість,
Як те, на що потрібен вік,
"Втоптать" в роки, що залишились?
Олег Кравченко 38 16.04.2015 16:17 • Заявить о нарушении
Терпіти оковирне гадство,
Коли одні лише мої роки -
Моє багатство...
Не знає сивий чоловік,
У кого випросити милість,
Як те, на що потрібен вік,
"Втоптать" в роки, що залишились?
Олег Кравченко 38 16.04.2015 16:17 • Заявить о нарушении
На это произведение написаны 2 рецензии, здесь отображается последняя, остальные - в полном списке.