Люь мо Укра ноньку святу

Любімо Україноньку святу
                Диптих
                І
Скажіть, братове, рідні і не дуже,
Навіщо ллєм сьогодні свою кров?
Чому до України так байдужі,
Й куди поділась віра і любов?
Згубили ми і поклик, і натхнення
На долю кращу, кращі ночі й дні.
Боїмося признання й одкровення,
Чужі співаєм байдуже пісні.

З брехнею так здружилися навіки,
Що брешемо уже й самі собі…
Брехні не то струмки, а цілі ріки,
І руки опустили в боротьбі.

А милосердя… Слово – відболіло,
Вже віджило, і кануло в літа…
Чи так самі вже жити захотіли,
Так в наших мріях – доля ж золота!
ІІ
Духовність з’їли, вижили та й годі!
Культури – катма! Вже давно нема!
І  тепер часто чуємо в народі,
Що незалежність строїли дарма.
Самі ж і пожинаємо щороку
Те, що посіяли: бур’ян і полини.
Й тепер назад рахуємо ми кроки,
Всі винуваті, ніби й без вини…
Глухі й німі крокуємо до краю,
Бо там блищать чудові міражі…
Не нам чужий той соловей співає,
Від його пісні – гірко на душі.
А в сад зайдіть до неньки-України,
Там – рідна пісня, в яблуні цвіту…
З вишневих віт акорд пташиний лине, -
Любімо Україноньку святу!