несповiщена доля...
…торкнулось обличчя холодне віяння осені,
ввірвались в самісіньке серце розпуки вітри,
б’ють думи тривожні, фарбують у сірий колір
і вплутують біль у дороги поволі думки…
пливуть у безкрай мимо дні по Всесвіту-річці
за ті береги, де все обертається в цятку,
де порожньо, мов у безодні, де постріли лунко
змовкають в воді – у чорному дзеркалі страху…
опік душу люті чий погляд зненацька?..
упав попіл долі, а думали ми, що то сніг…
осінню негоду ми лаяли мовчки
крізь всі несподіванки снів з несповіщених мрій…
© Copyright: Виктор Сурженко, 2014
Свидетельство о публикации №114111808370
Свидетельство о публикации №114111808370
Рецензии