Лина Костенко А жизнь идёт и всё без корректур

А жизнь идёт и всё без корректур,
И время мчится бешеным галопом.
Давненько нет маркизы Помпадур
и нет давно библейского потопа.

Что будет позже — знать не суждено,
исчезнем мы... изменится природа.
Кто не устанет — это время. Но,
пока мы живы, нас оно торопит.

Нам не оставить зримый след нельзя,
а мы —что мы?— пройдём, мелькнём, как тени,
но лишь бы неба синие глаза
родную землю видели в цветении.

Чтоб лес не умер, как последний тур,
слова не истощились, словно руды.
А жизнь идёт и всё без корректур,
и как напишешь, так уже и будет.

Не бойся неприятных слов и строк,
своих прозрений, ведь они — лекарство.
Не бойся правды — жизнь даёт урок —
давай отпор невежеству, лукавству.

А в душу людям сделаешь плевок —
прощения тебе не будет завтра.
===============================

 текст оригинала:
        Ліна Костенко

   Життя іде і все без коректур...

Життя  іде  і  все  без  коректур. 
І  час  летить,  не  стишує  галопу. 
Давно  нема  маркізи  Помпадур, 
і  ми  живем  уже  після  потопу. 

Не  знаю  я,  що  буде  після  нас, 
в  які  природа  убереться  шати. 
Єдиний,  хто  не  втомлюється,  –  час. 
А  ми  живі,  нам  треба  поспішати. 

Зробити  щось,  лишити  по  собі, 
а  ми,  нічого,  –  пройдемо,  як  тіні, 
щоб  тільки  неба  очі  голубі 
цю  землю  завжди  бачили  в  цвітінні. 

Щоб  ці  ліси  не  вимерли,  як  тур, 
щоб  ці  слова  не  вичахли,  як  руди. 
Життя  іде  і  все  без  коректур, 
і  як  напишеш,  так  уже  і  буде. 

Але  не  бійся  прикрого  рядка. 
Прозрінь  не  бійся,  бо  вони  як  ліки. 
Не  бійся  правди,  хоч  яка  гірка, 
не  бійся  смутків,  хоч  вони  як  ріки. 

Людині  бійся  душу  ошукать, 
бо  в  цьому  схибиш  –  то  уже  навіки.