Холодне сонце котилось містом за небокрай
І Бог ховав його у долонях як пташеня.
В житті потому, тебе спитаю про власний рай,
Чому світанки такі прозорі і мало дня?
Без рівноваги, як павутинки в гіллях вільхи
Гойдає вітер любов і відчай та все не в такт.
Чому не я відмолю у Бога твої гріхи?
Чому самотність як шовк на дотик, гірка на смак?
Твоїх очей сутінковий колір мов океан
Вбираю в себе. Не розплескати б та зберегти.
Бог випускає з долоні сонце на перший план.
І навпіл серце - тобі в дорогу. Бо треба йти.
Вересневе
© Copyright: Эленка Феечка, 2014
Свидетельство о публикации №114111507933
Свидетельство о публикации №114111507933
Рецензии