Колись

Незагоєне кохання віддає фантомним болем
Від кутюр вдягає квітень ще занедбані дерева,
Наше спільне божевілля по спіралі, чи по колу
Повертає актуальність подорожі в місто Лева.
Я завжди тікаю в травні від реальності без тебе,
Від самотності у серці,  що карбоване тобою.
Не виконує замовлень та благань безжальне небо,
Сенс історії в стражданні чи любові безумовній?
Шість невиплаканих років сподіваюсь без надії,
Знов і знов благаю всесвіт, щоб була тобі Кохана,
Щоб була тобі Єдина не в думках і сновидіннях,
Але всесвіт в змові з небом, не виконує прохання.
І тому нічні вокзали мій останній порятунок,
Від розчарувань та прози, коли йдуть травневі зливи,
Відстань в дні та кілометри виправдовує мій смуток,
Неможливість бути разом протвережує щосили.
Без надії, без ілюзій, без образи чи провини,
Кожен раз впритул до крапки залишаю місце диву…
Ти живий! Ти майже поруч, мій Коханий та Єдиний,
І колись мене зігрієш, незважаючи на зливи!