Гірка кава та самота...
А вона ж була саме та!
З нею дихалось якось легше,
Цілувалось немов у перше.
Ії постать, хода та врода
Визначалась як нагорода.
І насолода, наче свобода,
Роздувала щосили вітрила
І мені надавала крила
Ружа, що у волоссі носила
Вона – вільна та бездоганна,
Незбагненна та невблаганна
Щира, ніжна та палко жадана
Вже колишня, та все ще кохана…
Кохана
© Copyright: Анна Ерёменко, 2014
Свидетельство о публикации №114111406509
Свидетельство о публикации №114111406509
Рецензии