Ой, из загорья солнце, из загорья... Из Лины Косте

***

Ой, из загорья солнце, из  загорья,
из-за далёких марев и морей.
К созвездиям в космическом просторе
летит дымок извечных дымарей.

Костёр чабанский тихим тленьем занят,
а на стожаре шелестит стожок,
и бурелом, громоздкий, как гекзаметр,
на стёжку навалился, как брелок.

Лес распевает хриплыми басами,
Бежит тропинка, как на поводу. 
И это всё зовётся небесами,
ведь я уже над тучами иду.

Тут, в небе, тихо. Тихо как в капличке,
ни ветерка. Ни шелестит трава.
И только лишь Иванова Маричка
в иных мирах зовёт его: - Ива-а-а!..



Ліна Костенко

***

Ой, із загір'я сонечко, з загір'я,
із-за далеких марев і морів.
Щоранку йде в холонучі сузір'я
одвічний дим одвічних димарів.

Чабанська ватра тліє коло заватри,
на довгій палі шелестить стіжок,
і бурелом громіздко, мов гекзаметри,
лежить у лісі поперек стежок.

Співає ліс захриплими басами,
веде за повід стежечку худу.
І це вже, певно, зветься небесами,
бо я уже над хмарами іду.

Тут, в небі, тихо. Ані шум потічка,
ні вітру шум, ні пташка лісова.
І тільки десь Іванова Марічка
із того світу кличе його: - Йва-а-а!..