4. Василь Стус. Тюремных вечеров...
Слепых рассветов раны, словно ртуть.
Сто трупов, обступивши сердце, ждут
Погибели моей – себе же воли.
И день за днем прогорклый хлеб жуют,
Чтоб дать тепло душе оледенелой,
А жизнь горит огнем остервенело -
То ли вершит, то ль начинает путь
По дням былым, что в памяти гнездятся,
И боль утрат со всех проклятых ног
Тебя все выше гонит, когда Бог
Как лютый бич царя-самодержавца.
Тюремних вечорів смертельні алкоголі,
тюремних досвітків сліпа, як близна, ртуть.
А сто мерців, обсівши серце, ждуть
моєї смерті, а своєї долі.
І день при дні глевтяники жують,
аби чим-небудь душу закропити.
Валує дим — то дні несамовиті
вершать а чи розпочинають путь —
по спогадах, що в пам'яті гніздяться,
по втратах, що тебе з усіх спромог
угору поривають, коли Бог
постав, як лютий бич і можновладця.
Свидетельство о публикации №114111205495
С уважением,
Юрик Дук 30.01.2016 11:56 Заявить о нарушении
Взаимно с уважением
Алёна Агатова 30.01.2016 15:39 Заявить о нарушении