3. Василь Стус. Пускай горит трава по осени...

Пускай горит трава по осени,
Пусть дымом стелются поля -
Все так же смотрит небо просинью,
И ясны дали и земля.
Огнем холодным занимается,
Задумчив воздух, как вода,
Нет, неспроста так сердце мается,
Когда бурлит, гуляет даль.       
И не к добру вечерний колокол
Вороний повторяет крик.
Прими судьбы своей  оковы,
Хоть покоряться не привык.
Живой живому рад-радешенек,
Кто жив – не думает про смерть.
По ярой вечера дороженьке                Уходит месяц в круговерть.
Пусть мир насел тебе на горло,
Проклятым Марком бродит ночь -
Мечты порывы непокорные
Рисуют звёзды за окном.                Так пусть горит трава по осени,
Пусть дымом стелются поля -              Омоет утро тебя росами,
Печально-кроткая земля...



Нехай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля,
та тільки та ж палітра просині,
і обрій той, і та земля.
Холодним полум’ям займається
повітря мрійне, як вода.
Не надаремне серце мається,
коли завирувала даль.
Не марне дзвону вечоровому
вторує вороновий крик.
Скорись дорозі уготованій,
хоч і коритися не звик.
Але живий живому тішиться,
живий не думає про смерть.
По ярій вечора доріжці
йде місяця остання чверть.
Хай світ насів тобі на горло,
проклятим Макаром бродить ніч –
високі тіні, мрії, пориви
мережать зорі у вікні.
То ж хай горить трава по осені,
хай чорні димляться поля —
але ще буде в ранках росяних
журитись благісна земля.