Прошумели дожди
Стылые капли упали на дальнем, забытом пути.
Глаза твои были, как небо, умыто грозою.
И синела фиалка на трепетной, юной груди.
Путь без края лежал, колосилась златая пшеница,
А в душе пламенел, усмехаясь всем Солнечный миг.
И хотелось мне верить, что сердце того не забудет,
Не захочет оно, не посмеет тебя разлюбить.
Борис Олександрів-Грибінський
Добірка поезій
Прошуміли дощі, пролилися на ниви росою,
Стиглі краплі упали на дальній закурений шлях...
Твої очі були, наче небо, обмите грозою,
І синіла фіялка на трепетних юних грудях...
Шлях без краю лежав, пшениці простяглися навколо,
У душі пломеніла усмішкою сонячна мить...
І хотілося вірить, що серце ніколи-ніколи
Не забуде тебе, не захоче повік розлюбить...
Свидетельство о публикации №114111008749
Любовь Лещинская 05.01.2015 07:54 Заявить о нарушении
Наталья Беляева Ерух 05.01.2015 10:59 Заявить о нарушении