Боляче обпікали легені,
тонни літр солоної води.
Чому тонни? Бо під їх вагою
Можна спресувати поїзди.
Задихалась на краю у світу
Німі чайки рвали клітку з ребер.
Дощі хвиль лилИ на мене літо.
А на смак вони як хмари в небі.
Світила маяком сліпим уламкам.
Сама же, звісно, захлиналась болем
Я думала сирени - добрі мавки
Вони на скелі кинули героя.
Утопи мене в світах, будь ласка.
Дай мені води з морів історій.
Я готова помирати в кожній
Тільки б не зостатися самою
***
© Copyright: Дарья Муръ, 2014
Свидетельство о публикации №114111005187
Свидетельство о публикации №114111005187
Рецензии