2. Василь Стус. В этом поле синем словно лен

А в этом поле, синем словно лен,
Где ты один и ни души в нем боле,
Ты камнем стал: блуждало в этом поле
Сто теней, в поле синем словно лен.
О, в этом поле, синем словно лен,
Тебе стоять столбом в оцепененье,
Чтобы познать судьбу как искупленье,
Да, в этом поле, синем словно лен.
Сто черных теней движутся, растут,
И вот уже, как лес сосновый мелкий,\И вот уже сосновым мелколесьем
Навстречу рушатся. Скакать отсюда белкой? \Навстречу рушатся. Что делать? Прочь бежать?
Свою дорогу, будто жгут, свернуть?
Нет, выстоять. Остаться и стоять.
Стоять, и только тут, вот в этом поле.
Стоять как лен. И боль своей неволи
Здесь, на родимой чужине, познать.
На этом поле, синем словно лен,
Против тебя сто недругов – сто против!
И каждый зашвырнет в тебя проклятьем,
И каждый скорбию своей вооружен,
Как камнем. И проклятие летело,
Как камень, что тобою обожжен.
Дух одичал и не признает\узнает тела.
На этом поле, синем словно лен.



У цьому полі, синьому, як льон,   
де тільки ти і ні душі навколо,
уздрів і скляк: блукало в тому полі
сто тіней. В полі, синьому, як льон.
І в цьому полі, синьому, як льон,
судилося тобі самому бути,
аби спізнати долі, як покути
у цьому полі, синьому, як льон.
Сто чорних тіней довжаться, ростуть
і вже як ліс соснової малечі
устріч рушають. Вдатися до втечі?
Стежину власну, ніби дріт, згорнуть?
Ні. Вистояти. Вистояти. Ні –
стояти. Тільки тут, У цьому полі,
що наче льон. І власної неволі
спізнати тут, на рідній чужині.
У цьому полі, синьому, як льон,
супроти тебе – сто тебе супроти,
і кожен супротивник – у скорботі,
і кожен супротивник, заборон
не знаючи, вергатиме прокльон,
неначе камінь. Кожен той прокльон
твоєю самотою обгорілий.
Здичавів дух і не впізнає тіла
у цьому полі, синьому, як льон.